Tag Archives: лелека символ України

Лелека – Посланець Бога на Землі

   ЛЕЛЕКА – символ любові до батька-матері, котрі благословили тебе на світ, а тому це – й символ сімейного благополуччя, любові до рідної землі, Батьківщини. Щасливий той двір, де є гніздо лелеки, бо він – птаха священна, за розорення його гнізда – кара вогнем. А ще лелека приносить до оселі немовлят. І щасливе те село, яке має хоча б одне лелече гніздо – його обходитимуть стороною чорні хмари та злі буреломи. 
   Ось так Антоніна Іванівна Литвин згадує своє дитинство:
   …Священним птахом в нашому селі вважався лелека. Якби робили герб нашого села, то лелека був би на ньому обов’язково. Жили на кожній хаті. Хати вкривали соломою так, щоб було де мостити гніздо лелеці.. Як їх чекали весною! Ми, дітвора, бігали кожного ранку за село, виглядали лелек.  Так хотілося побачити, як вони повертатимуться додому з далекого краю. Але такого видовища ми ніколи не бачили. Лелеки прилітали завжди вночі. Отож ми прокидались якогось ранку і чули радісний клекіт своїх лелек. Якщо до когось на хату не повертались лелеки, то був траур всього села. Або часом поверталась одна птаха…хата, де не селились лелеки, вважалась нещасливою, або господарі недобрі люди. У новозбудовану хату вселялись тільки навесні, як поселяться на ній лелеки…
«Голос утопленого села»
   Своїм прильотом в рідні краї провіщає весну…Якщо ж лелека несподівано залишає гніздо в дворі й не повертається до нього, то двір і дім цей згодом спорожніють…Окрім цього, лелека є символом вогню і сонячного світла: він завжди прилітає з наближенням бурі або грози. Лелека довіряє людям, на господарстві яких проживає, тому може спокійно розгулювати по їх двору навіть у їхній присутності. Вважають, коли дівчина вперше весною побачить лелеку високо в небі, то цього року обов'язково вийде заміж, а якщо вже в гнізді – то ще рік залишиться в батьківському домі.
   Лелека в українців – святий птах, який, за повір’ям, має риси і звички, що притаманні людям. Ось таку легенду розповіла Ганна Кравченко з Вінниччини:
   Як людина стала лелекою
   Колись у нашому краї була велика біда: люди не мали роботи, не вистачало на всіх землі, не раз і шматка хліба не було в хаті. Не витримав такого життя один чоловік та й подався шукати щастя в далях, в заморських краях.
   Тут він знайшов вічне літо, а головне хліб і воду. А більшого він і не бажав. Воно б, може, й нічого, але стала його діймати страшна ностальгія — сум за батьківщиною. Все більше й більше думав про повернення додому в рідний край. Хоча не назовсім, а так щоб трохи тут жити, а трохи в рідній стороні.
   — От якби я мав крила, то міг би хоч раз на рік злітати додому.
   Почув його молитви Господь і перетворив того мрійливого чоловіка в лелеку.
   Змахнув крильми лелека та й полетів на Україну. Зраділо його серце, коли побачило рідну землю, своє село, батьківську хату. Але й засмутилося, бо вже не міг назад стати людиною.
   Звив собі гніздо на дереві, що росло у дворі колишньої хати, і став там жити. Так жив до кінця літа, аж стало його знову тягнути в чужий край, де тепло і харчі є. Зібрався та й полетів у вирій, до теплих земель.
   І так відтоді літає туди-сюди, по кілька місяців живе на батьківщині, арешту на чужині. Сім’я його розмножилася, з’явилися родичі — журавлі, чаплі. Тільки коли підіймуться ці птахи в небо, сумовито кричать: укру-укру.
   Не можуть вже вимовити, як перше, слово «Україна», але не забули своєї батьківщини.