Tag Archives: Василь Литвин

Шлях прозріння

Думки у простір свідомості.
Подружжя кобзаря Василя Литвина та поетеси Антоніни Гармаш-Литвин.
Громадський рух "До Пракоріння".

Походження слова «УКРАЇНА»

 
 Україна  Поширене, але поверхове пояснення цього слова зводиться до того, ніби слово Україна означає – "земля, що лежить скраю". Такої думки дотримуються, зокрема, російські історики, які переконують себе й усіх, ніби наші землі є окраїною Росії, звідки й назва. Однак слово "Україна" набагато старше від самої Росії. Коли це слово вже писалося у давніх документах як назва нашої держави, то ще не існувало не тільки Росії, але й бодай маленького Московського князівства, а майбутня столиця Росії – Москва була пограничною заставою київських князів на околиці України. 
   Канадський професор Орест Субтельний, автор англомовної історії України, розуміє безглуздість претензії російських істориків, однак підхоплює їх тлумачення терміну, твердячи, що Україна це таки "земля скраю", але вже не Росії, а Європи. Пан Субтельний, однак не може пояснити чому Україна, на якій міститься географічний центр Європи, а не, скажімо, Шотландія, є "землею скраю". Він не може також вказати, яка конкретна європейська держава (згадаймо, що Росії тоді ще не було) могла надати нашій землі назву Окраїна? Такої держави тоді просто не існувало. Не могли ж сусідні невеликі князівства чи королівства молдаван, валахів, чехів, угрів, литовців або поляків назвати своєю окраїною могутню Київську імперію, що простяглась від Чорного моря до Балтійського і від Карпат до Кавказу… 
   Те, що назва наших земель не має нічого спільного з поняттям околиці-периферії, цілком очевидно. Тому деякі дослідники намагаються довести, що серед давніх арійців існував загадковий народ укрів, який нібито й заснував свою державу Україну. Кілька років автор витратив на пошук згадок про цих укрів у міфології, історичних документах, мовознавстві, але безуспішно… Довелось визнати, що історія укрів реально існує лише в гіпотезах їхніх прихильників. До того ж муляли запитання: "в який спосіб від назви "укра" утворилась не "Укрія", а "Україна""? Ні, не фантомні укри дали нам цю назву! 
   Але хтось її дав… 
   Так от, назву Україна дали нашій землі наші предки, нашою мовою… Природно, що не в розумінні окраїни… Цього слова та ще з таким значенням тоді не існувало. Воно уведено до української мови у XX столітті для її зближення з російською. Але в ті часи широко вживалось слово, яке живе й досі, це дієслово "украяти" ("вкраяти"). Слово означало "виділити", "відірвати", "відокремити". І досі в українській мові існує вираз "вкраяти хліба" (тобто виділити, відокремити частину хліба). І досі існують слова "кравець", "краяти" сукню, "викроїти" годинку тощо… Але зовсім не в розумінні околиці, а в значенні виділення, відокремлення. Так само, як хліб, матерію або час, можна "украяти" землю. 
   Так само, як вкраяний хліб зветься окрайкою, украяна (тобто відокремлена від решти, виділена з-поміж інших) земля, буде зватись Україною (Вкраїною). Ми й сьогодні вживаємо слово "країна", утворене від слова краяти, як загальну назву виокремлених з загалу земель. За своєю рідною землею зберігся термін – Україна (Вкраїна), з пізнішим переносом наголосу на "ї" – Україна. Однак у Шевченка часто зустрічаємо й первісний варіант наголосу: "Я так її люблю, мою Україну убогу…". 
   Отже назва нашої землі, нашої держави і нашої тисячолітньої традиції – "Україна" – означає буквально – "земля, виділена для нас із загалу, відокремлена від решти", коротше – "наша власна земля". 
    Уривок з книги: Олексій Братко-Кутинський. Феномен України. – К.: Вечірній Київ, 1996. – 304с. Сторінки 64-67
 
   Підтвердженням того, що наша земля є украяна (наділена) нам Богом є така легенда:
 
Як українці отримали собі землю
   Коли створив Бог світ, різні планети і сузір’я, створив і Землю. А потім — все живе на землі: квіти, трави, дерева, звірів. А на завершення — людей, по своєму образу і подобі. Та й по тяжких трудах своїх, спочивав у небесних чертогах. І приходили до нього люди — просили для себе землю, де будуть жити і продовжувати свій рід. І Бог дав кожному місце на землі…А наші предки були безпечні, веселі — раділи Сонцю, Небу, Життю та й не поспішали до Бога з проханнями. Аж їх почали проганяти звідусюди, бо кругом була вже чиясь земля…
– Ходімо ж і ми до Бога, попросимо і собі землі, де будемо свій рід множити.
   Прийшли до божої світлиці, ледь відкрили двері та й завмерли – Бог священнодійствував! Ані рухом, ні звуком, ні шелестом не виявили своєї присутності. Закінчив Бог своє дійство священне, обернувся до дверей:
– О!А давно ж ви тут, діти?
– Давно, Боже!
– І ви нічим себе не виявили?
– Та як же ми могли перебити Боже Дійство?
– Гарні, чемні ви діти. А чого ж ви прийшли?
– А ми, Боже, просимо землі для себе, де б ми жили і рід свій вели…
Хороші ви діти, гарну вам землю дам. Ось там, у центрі Європи сонячна земля — нехай вона буде ваша!
– Боже, так там уже живуть французи!
– Ну тоді ідіть на півострів, до теплого ласкавого синього моря!
– Так там живуть уже італійці!
– Ну, далі, по берегу візьміть собі землю!
– Так там-живуть іспанці!
– Ну, тоді острів біля Європи, хай буде ваш!
– Таж там живуть англійці, Боже!
– Ну, на північ Європи йдіть!
– Так там живуть німці…
   Куди Бог не поведе рукою, вже кругом чужа, поділена Земля…
– Ну не можу я вас, таких чемних і добрих дітей лишити без землі… Добре, віддам я вам шматочок землі, яку лишив для себе, аби звідти правувати вами. Прекрасна то земля, бо є в ній і степи, і ліси, і гори, і ріки, і озера. А посередині тече річка з цілющою водою, напуваючи землю і все живе навколо. І сама земля випромінює силу. Не будете ви тяжко трудитися, щоб добре жити. Але пам’ятайте: звідусюди будуть лізти до вас, щоб відібрати землю! Як зумієте своєю кров’ю, життям своїм захистити, як не впустите чужинців до праджерел, якщо збережете недоторканим дух, то будете господарями на своїй землі, будете добре жити! А якщо ні — рабами на власній землі станете…
   Відтоді і живуть українці на цій прекрасній землі, а як їм живеться — то вже всім відомо…
 
  Україна – це чарівне слово, що викликає порив потужної енергії в душі кожного українця. Для кожного воно має свою особливу барву. Так і великий син нашого народу письменник Олесь Бердник виразив свої почуття до України у вірші «Україно моя», а українські кобзарі вклали ці слова у пісні.
 
Україно моя, рідна мати моя,
Хто Ти є? Хто Ти є? –
Я питаю про те на весні солов'я,
Я запитую серце своє.
Хто Ти є? Хто Ти є? –
Я запитую серце своє.
 
Мені каже Дніпро: Україна – то Я!
А Карпати високі з далля:
Все шепоче у горах матуся твоя –
Невмируща вкраїнська земля!
Шепчуть гори з далля:
Невмируща вкраїнська земля!
 
Вірю, знаю: у горах матуся живе,
У Дніпровськім потоці співа,
Її серце – то небо весни грозове,
Її дума – печаль світова.
Її серце живе,
Її дума – печаль світова!
 
І зірки в далині – то Вкраїни вогні,
То все Ти! То все Ти!
Струни кобзи звенять, Україна в мені,
Ніби райдужні в небі мости!
То все Ти! То все Ти!
Ніби райдужні в небі мости!
 
Україно моя, рідна мати моя,
Хто Ти є? Хто Ти є? –
Я питаю про те на весні солов'я,
Я запитую серце своє.
Хто Ти є? Хто Ти є? –
Я запитую серце своє.
 

“Рідна земля” – Василь Степанович та Антоніна Іванівна Литвини – Трипільське коло “Земля” 2014

 

Запрошення до Школи Батьків-Матерів України

Дорогі друзі!

Запрошуємо вас долучитися до діяльності Школи Батьків-Матерів України!

Школа Батьків-Матерів України спрямована на відродження правічних знань та звичаїв зі створення міцної,свідомої та щасливої Родини – основи самобутнього Народу!Засновниками та вісниками Школи є подружжя поетеси Антоніни Іванівни та кобзаря Василя Степановича Литвинів.

Наші заходи відбуваються у формі зустрічей-лекцій. Зустрічі відбуваються в м.Києві в музеї Івана Гончара.