Було це в сиву давнину, коли над нашим багатим і щедрим краєм весь час чатувала загроза: налітали, як хижі круки, чужинці, крали людей у рабство, грабували і вбивали…
Та були сили, які стояли на захисті – таємниче військо, все життя яких віддавалося святій справі: обороні рідного народу!
Були там і чоловіки, і жінки. Війська діяли і окремо, і разом, у великій єдності і згоді.
У кожному поселенні були волхви, – характерники-старійшини, які відбирали поповнення військам. Це був тривалий процес, і що найдивніше – це була подружня пара, що до свого одруження проходила, складні випробування на вірність і сумісність. Одружившись, вони народжували дочку і сина і вирощували їх до семирічного віку. А потім вирушали до війська, залишивши дітей під опіку родичів.
Оповідь ведеться про одну таку подружню пару.
Попрощавшись із дітьми, рідними і близькими, мандрували вони до місця свого призначення – війська святих лицарів та берегинь рідної землі.
Дійшовши до тих місць, відшукали храм посвяти. Це був священий гай, де все буяло і цвіло, де кожна квіточка співала хвалу життю, а кожне дерево шепотіло мудрі слова.
Вилинули жриці храму – оточили увагою і ласкою, провели дивовижний обряд посвячення воїнів-оборонців рідної землі, рідного народу, справедливості, світла і добра!
Проводжаючи, головна жриця наказувала: «Бережіть те, що між Вами народилось і пройшло крізь випробування. А ти, козаче, пам’ятай: твоя половинка, – твоя наснага, – через неї мати-Земля вливатиме в тебе силу. Без неї тобі зле буде».
Детальніше →